Військово-патріотичний спортивний клуб
"Каскад"

Рукопашний бій

 

1. Рукопашний бій давніх часів.


2. Рукопашний бій часів козацтва.


 

ІСТОРІЯ РУКОПАШНОГО БОЮ ХХ СТОЛІТТЯ

 

На початку ХХ століття на теренах Русі рукопашний бій складався винятково в армії та в силових структурах із запозичених елементів двоборств Європи та Азії. Унікальні системи національних систем майже були втрачені в результаті боротьби влади з «небезпечними антиурядовими елементами», які використовували народні бойові мистецтва для підготовки революціонерів для боротьби з поневолювачами.

Тому вже тільки при початку розвитку нової держави на теренах імперіалістичної Росії зявивлась потреба в розробці ефективного єдиноборства для правоохоронних органів та військових. Тому напрямок рукопашного бою як стилю було створено порівняно недавно - в 20 - 30-х роках 20-го століття. При створенні системи проводився аналіз не тільки східних і європейських систем самооборони, але й відбиралися найбільш ефективні техніки з національних видів боротьби народів, що населяли колишню територію СРСР.

Першим серед творців системи можна назвати Віктора Опанасовича Спірідонова. Йому керівництвом ЧК була доручена розробка простої і ефективної системи рукопашного бою для озброєння співробітників міліції, органів держбезпеки, прикордонних і конвойних військ. Проаналізувавши техніку джиу-джитсу, вільно-американської боротьби, французької боротьби, англійської та французької боксу, а також прийоми побутової оборони, які застосовували як прості люди, так і злочинні елементи у вуличних зіткненнях, він відібрав найбільш ефективні прийоми і об'єднав їх під загальною назвою САМОЗАХИСТ БЕЗ ЗБРОЇ, скорочено «САМБО».

Другим фахівцем, який зробив величезний внесок у розвиток нашого напряму рукопашного бою, став Ніл Миколайович Ознобішин. У 1930 році їм була підготовлена ​​і вийшла в світ книга «Мистецтво рукопашного бою», призначена для «агентів карного розшуку і чинів зовнішньої міліції», на яку відразу був накладений гриф для службового користування. Особливо добре в Ознобишина Н.Н. була розроблена техніка ударів ногами, побудована на основі французького боксу «сават».

Наприкінці 30-х років В.П. Волков підготував навчальний посібник для шкіл НКВД «Курс самозахисту без зброї «Самбо »». Він просто взяв за основу систему В.А. Спиридонова і збагатив її розробками Н.Н. Ознобишина і В.С. Ощепкова, який в 1911-1914 рр. пройшов курс підготовки з дзюдо в Японії і активно пропагував його як в спортивних, так і бойових цілях.

Далі було випробування Великою Вітчизняною війною. Неоціненний внесок у методику підготовки бійців до рукопашним сутичкам внесли Н. Галковський, Б. Сагателян, Н.Сімкін.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни роботу з розвитку рукопашного бою очолив Анатолій Аркадійович Харлампієв. Запозичивши назву «самбо» для спортивної боротьби «вільного стилю», провідним спеціалістом якої він був, А.А. Харлампиев об'єднав під однією назвою спорт і бойову систему. Вийшла парадоксальна ситуація, коли однією назвою називалися дві системи протилежної спрямованості: боротьба призначалася для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, а бойова частина (рукопашний бій) для швидкого та ефективного знищення супротивника. Проте розроблені А.А. Харлампієва під грифом «для службового користування» методичні посібники: «Самбо (бойові прийоми)» і «Самбо (спеціальні прийоми)», враховували весь накопичений раніше досвід рукопашного бою і були кроком вперед.

Сам стиль рукопашного бою був засекречений, так як після війни набув дуже безцінних знань і метод для підготовки військ спеціального призначення. Більшість спеціалістів займалися підготовкою диверсійних і розвідувальних підрозділів. Але в часи правління М.С. Хрущова в військах була проведена пропаганда розвитку лише ракетних військ, так як керівництво СРСР рахувало, що війна буде короткою і лише за рахунок використанню ракет і ядерної зброї. В результаті такої політики майже зникли війська спеціального призначення, а з ними і спеціалісти з військового рукопашного бою.

З початку 70-х років у світі і в нашій країні величезною популярністю починає користуватися японська боротьба карате, основу якої складають удари руками і ногами. Фахівці фізичної підготовки КДБ СРСР, беручи на озброєння все нове і передове, також намагаються адаптувати цю боротьбу до питань службової підготовки співробітників. З 1976-го року постійно діючий семінар з інструкторським складом ведуть майстер спорту СРСР міжнародного класу з самбо В. Бутирський (базовими системами в його методиці підготовки були контактний стиль карате - кіокусінкай і прийоми самбо і дзюдо), іншим інструктором був В. Арбеков, що поклав в основу підготовки співробітників безконтактні стилі карате.

Природно, що в ті роки обмін досвідом серед силових відомств здійснювався тільки з соцстранами, такими як Китай, КНДР, Куба та ін. (на Острові Свободи одне з гасел звучало так - "Карате - зброя революції"). У 1978 році для інструкторів КДБ тримісячний збір на базі спорткомплексу "Динамо" проводять кубинські фахівці Рауль Рісо і Раміро Чиріно, представники маловідомого стилю карате "дзе-сінмон". Приїзд кубинців справив фурор і дав якісний стрибок у розвитку карате в системі правоохоронних органів країни. За ці три місяці Р.Рісо і Р.Чіріно провели навчання та атестацію трьох інструкторських груп загальним числом більше двохсот чоловік. Слід зазначити, що в зборі брали участь представники усіх регіонів СРСР. Надалі кубинці неодноразово запрошуються на більш короткі терміни, а на Кубу виїжджають радянські фахівці.

Спочатку під назвою "бойове карате", потім - "прикладне карате" цей вид входить в розділ фізпідготовки співробітників, розробляються правила змагань, проводяться відомчі турніри. Цю роботу очолює співробітник Центральної Ради "Динамо" Юрій Маряшін. Але так само, як і з боротьбою самбо, з якої прибрали удари, з цих нових видів прибираються кидки, больові і задушливі прийоми, що знижує їх прикладну спрямованість.

Виникає необхідність створення універсального службово-прикладного виду підготовки, поєднала у собі прийоми боротьби, боксу, карате та інших видів єдиноборств, який, з одного боку, дозволяв би в найкоротший термін підготувати співробітника, з іншого боку, вчив захищатися від противника, що володіє одним з будь-яких видів єдиноборств, з третього боку, допомагав адаптувати початкові навички співробітників до виконання поставлених перед ними оперативно-службових завдань. Наприклад, захищатися від збройного чи неозброєного супротивника можна як за допомогою прийомів боротьби самбо або дзюдо, так і за допомогою боксу або карате. Затримувати злочинця можна, використовуючи удари, кидки, больові, задушливі прийоми. Важливий кінцевий результат.

Таким універсальним видом став рукопашний бій, що ввібрав в себе найкраще з різних видів єдиноборств, все найнеобхідніше для чекіста, міліціонера, прикордонника. Теорія завжди повинна бути пов'язана з практикою, а профпідготовка - зі службовою діяльністю. Якщо завданням збройних сил є знищення супротивника, то військових і вчать вбивати. У співробітників Служби безпеки, МВС, прикордонних військ мети інші затримати, доставити, допитати. Трупи тягати на собі не буде ні чекіст, ні прикордонник, трупи свідчень не дають. Виходячи з цього і будуються програми фізичної підготовки правоохоронних органів, основною частиною яких є рукопашний бій.

У 80-і роки ентузіаст, викладач Краснодарського училища ракетних військ А.А. Кадочников, який входив в групу розробки нового напрямку рукопашного бою, збагатив цікавими розробками і оригінальним підходом систему рукопашного бою. До 90-х років вона навіть називалася «Краснодарський варіант бойового самбо». Саме завдяки йому термін «руський рукопашний бій» або «Система» набув широкого поширення, а його активна діяльність по пропаганді «власного» напряму підстьобнула інтерес до вітчизняних системам рукопашного бою. Цікавим моментом являється те, що в основу «Системи» ввійшла техніка козацьких двобоїв і новітня наука біомеханіка.

На початку 90-х років двадцятого століття в незалежній Україні була створена Федерація Рукопашного бою України (ФРБУ) в яку на початку ввійшли осередки ФСТ «Динамо» та деякі клуби рукопашного бою і військово-патріотичного виховання. З часом до федерації почали поєднуватись і інші клуби бойових мистецтв, спортивні товариства та спортивні структури державних силових органів. Федерація вступає в міжнародну бойову федерацію «IBF BUDO» і стиль рукопашного бою визнають окремим стилем в світі. Розпочинається розвиток рукопашного бою, його модернізація для спортивного напрямку, для правоохоронців та армії. Започатковуються щорічні змагання в ФСТ «Динамо», в ЗСУ, в МВС та СБУ.

У поєдинках, що проводяться за версією Національної федерації рукопашного бою України, дозволено наносити контрольовані удари руками і ногами, виконувати кидки, утримання і задушливі прийоми в певних положеннях бійців.

Удар - миттєве силовий вплив на ту чи іншу частину людського тіла. При проведенні контрольованого удару повинна мати місце правильна техніка його проведення, точність удару, дозволена ступінь контакту і стійке положення на початку і в кінці удару. Кидок - технічна дія бійця, в результаті якого супротивник втрачає рівновагу і падає на килим, торкаючись його по-поверхні якою-небудь частиною тіла, крім ступнів ніг. У поєдинках оцінюють ефективні кидки, тобто кидки на спину або бік, при проведенні яких атакую-щий здійснює страховку супротивника або дає можливість супротивникові страхуватися. Утримання - прийом, при якому боєць протягом певного часу змушує супротивника лежати спиною до килима, а сам притискається тулубом до тулуба супротивника або до рук противника, притиснутим до тулуба. Больовий прийом - захват руки або ноги в боротьбі лежачи, який дозволяє провести дію: перегинання (важіль), обертання - в суглобі (вузол), утиск сухожиль або м'язів (утиск) і вимушує супротивника визнати себе переможеним. Задушливий прийом - захоплення, що дозволяє провести здавлювання сонних артерій і горла супротивника вилогами куртки, передпліччям і плечем, відворотом і гомілкою, внаслідок чого противник здається чи втрачає свідомість.

Відмінність змагань з даної версії рукопашного бою від інших видів єдиноборств полягає в тому, що бійці беруть участь у двох турах. У першому турі вони демонструють техніку, що представляє собою комбінації прийомів, застосовуваних у стандартних ситуаціях самозахисту без зброї в бою з неозброєним і озброєним противником. Другий тур - вільні поєдинки, в яких довільно поєднуються або чергуються три фази: ударна, коли бійці, стоячи на дистанції, обмінюються ударами; кидкова, коли бійці, взявши захоплення, намагаються виконати кидок; партер - боротьба в положенні лежачи. коли бійці виконують утримання, больові і задушливі прийоми. Перехід від ударів до кидків (і навпаки) являють собою короткий період, коли дозволені прийоми бою, властиві обом фазам.

У рукопашному бою можна виділити наступні умовні групи дій бійців: напад і захист, ведення поєдинку в положенні стоячи і лежачи, переходи з одного положення в інше, виконання прийомів боротьби і ударів, виконання контрприйомів, маневрування і т.п.

У поєдинках спортсмени широко використовують різні кидки. Зокрема, наступні. Підніжка - кидок, при якому боєць перевалює супротивника через свою ногу, підставлену до його ноги або ногам. Підбивши - прийом, в якому боєць одночасно виробляє підбивши ноги або ніг супротивника ногою і ривок суперника руками в протилежному напрямку. Підсічка - підбивши підошвою ноги тієї чи іншої частини ноги супротивника. Зачіп - кидок, в якому боєць захоплює ногою одну з ніг супротивника і виносить її з-під центру тяжіння супротивника. Кидок ривком рукою і / або руками за ноги - прийом, в якому боєць ногою захоплює ногу / ноги супротивника і виводить останні з-під центру тяжіння супротивника. Виведення з рівноваги - кидок, в якому боєць руками виводить супротивника з рівноваги. Кидок через стегно - прийом, в якому боєць, захопивши супротивника руками, кидає його через тазостегновий пояс. Кидки через спину і плече - прийоми, в яких боєць захоплює супротивника руками і перекочує його тулуб відповідно через свої спину / плече. Млин - кидок, в якому боєць захоплює супротивника руками і перекочує його тулуб через свої плечі. При кидку через груди боєць обхоплює тулуб супротивника, підбиває його вгору нижньою частиною свого тулуба і, прогнувшись назад, в падінні кидає супротивника на килим через груди. Переворот - кидок, при якому боєць руками піднімає супротивника від килима, перевертає його в повітрі навколо осі і кидає на килим. Підсад - прийом, при якому боєць піднімає супротивника ногою від килима і кидає його на килим, попередньо перевернувши руками в повітрі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

kaskad2


plan kalendar_2019_




Наші друзі


 

ratoborec

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Fasebook 

 

 

 Youtube