Військово-патріотичний спортивний клуб
"Каскад"

 

Рукопашний бій ХХ століття

 


На початку ХХ століття на теренах Русі рукопашний бій складався винятково в армії та в силових структурах із запозичених елементів двоборств Європи та Азії. Унікальні системи національних систем майже були втрачені в результаті боротьби влади з «небезпечними антиурядовими елементами», які використовували народні бойові мистецтва для підготовки революціонерів для боротьби з поневолювачами.

Тому вже тільки при початку розвитку нової держави на теренах імперіалістичної Росії зявивлась потреба в розробці ефективного єдиноборства для правоохоронних органів та військових. Тому напрямок рукопашного бою як стилю було створено порівняно недавно - в 20 - 30-х роках 20-го століття. При створенні системи проводився аналіз не тільки східних і європейських систем самооборони, але й відбиралися найбільш ефективні техніки з національних видів боротьби народів, що населяли колишню територію СРСР.

Першим серед творців системи можна назвати Віктора Опанасовича Спірідонова. Йому керівництвом ЧК була доручена розробка простої і ефективної системи рукопашного бою для озброєння співробітників міліції, органів держбезпеки, прикордонних і конвойних військ. Проаналізувавши техніку джиу-джитсу, вільно-американської боротьби, французької боротьби, англійської та французької боксу, а також прийоми побутової оборони, які застосовували як прості люди, так і злочинні елементи у вуличних зіткненнях, він відібрав найбільш ефективні прийоми і об'єднав їх під загальною назвою САМОЗАХИСТ БЕЗ ЗБРОЇ, скорочено «САМБО».

Другим фахівцем, який зробив величезний внесок у розвиток нашого напряму рукопашного бою, став Ніл Миколайович Ознобішин. У 1930 році їм була підготовлена і вийшла в світ книга «Мистецтво рукопашного бою», призначена для «агентів карного розшуку і чинів зовнішньої міліції», на яку відразу був накладений гриф для службового користування. Особливо добре в Ознобишина Н.Н. була розроблена техніка ударів ногами, побудована на основі французького боксу «сават».

Наприкінці 30-х років В.П. Волков підготував навчальний посібник для шкіл НКВД «Курс самозахисту без зброї «Самбо »». Він просто взяв за основу систему В.А. Спиридонова і збагатив її розробками Н.Н. Ознобишина і В.С. Ощепкова, який в 1911-1914 рр. пройшов курс підготовки з дзюдо в Японії і активно пропагував його як в спортивних, так і бойових цілях.

Далі було випробування Великою Вітчизняною війною. Неоціненний внесок у методику підготовки бійців до рукопашним сутичкам внесли Н. Галковський, Б. Сагателян, Н.Сімкін.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни роботу з розвитку рукопашного бою очолив Анатолій Аркадійович Харлампієв. Запозичивши назву «самбо» для спортивної боротьби «вільного стилю», провідним спеціалістом якої він був, А.А. Харлампиев об'єднав під однією назвою спорт і бойову систему. Вийшла парадоксальна ситуація, коли однією назвою називалися дві системи протилежної спрямованості: боротьба призначалася для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, а бойова частина (рукопашний бій) для швидкого та ефективного знищення супротивника. Проте розроблені А.А. Харлампієва під грифом «для службового користування» методичні посібники: «Самбо (бойові прийоми)» і «Самбо (спеціальні прийоми)», враховували весь накопичений раніше досвід рукопашного бою і були кроком вперед. 

Сам стиль рукопашного бою був засекречений, так як після війни набув дуже безцінних знань і метод для підготовки військ спеціального призначення. Більшість спеціалістів займалися підготовкою диверсійних і розвідувальних підрозділів. Але в часи правління М.С. Хрущова в військах була проведена пропаганда розвитку лише ракетних військ, так як керівництво СРСР рахувало, що війна буде короткою і лише за рахунок використанню ракет і ядерної зброї. В результаті такої політики майже зникли війська спеціального призначення, а з ними і спеціалісти з військового рукопашного бою.

З початку 70-х років у світі і в нашій країні величезною популярністю починає користуватися японська боротьба карате, основу якої складають удари руками і ногами. Фахівці фізичної підготовки КДБ СРСР, беручи на озброєння все нове і передове, також намагаються адаптувати цю боротьбу до питань службової підготовки співробітників. З 1976-го року постійно діючий семінар з інструкторським складом ведуть майстер спорту СРСР міжнародного класу з самбо В. Бутирський (базовими системами в його методиці підготовки були контактний стиль карате - кіокусінкай і прийоми самбо і дзюдо), іншим інструктором був В. Арбеков, що поклав в основу підготовки співробітників безконтактні стилі карате.

Природно, що в ті роки обмін досвідом серед силових відомств здійснювався тільки з соцстранами, такими як Китай, КНДР, Куба та ін. (на Острові Свободи одне з гасел звучало так - "Карате - зброя революції"). У 1978 році для інструкторів КДБ тримісячний збір на базі спорткомплексу "Динамо" проводять кубинські фахівці Рауль Рісо і Раміро Чиріно, представники маловідомого стилю карате "дзе-сінмон". Приїзд кубинців справив фурор і дав якісний стрибок у розвитку карате в системі правоохоронних органів країни. За ці три місяці Р.Рісо і Р.Чіріно провели навчання та атестацію трьох інструкторських груп загальним числом більше двохсот чоловік. Слід зазначити, що в зборі брали участь представники усіх регіонів СРСР. Надалі кубинці неодноразово запрошуються на більш короткі терміни, а на Кубу виїжджають радянські фахівці.

Спочатку під назвою "бойове карате", потім - "прикладне карате" цей вид входить в розділ фізпідготовки співробітників, розробляються правила змагань, проводяться відомчі турніри. Цю роботу очолює співробітник Центральної Ради "Динамо" Юрій Маряшін. Але так само, як і з боротьбою самбо, з якої прибрали удари, з цих нових видів прибираються кидки, больові і задушливі прийоми, що знижує їх прикладну спрямованість.

Виникає необхідність створення універсального службово-прикладного виду підготовки, поєднала у собі прийоми боротьби, боксу, карате та інших видів єдиноборств, який, з одного боку, дозволяв би в найкоротший термін підготувати співробітника, з іншого боку, вчив захищатися від противника, що володіє одним з будь-яких видів єдиноборств, з третього боку, допомагав адаптувати початкові навички співробітників до виконання поставлених перед ними оперативно-службових завдань. Наприклад, захищатися від збройного чи неозброєного супротивника можна як за допомогою прийомів боротьби самбо або дзюдо, так і за допомогою боксу або карате. Затримувати злочинця можна, використовуючи удари, кидки, больові, задушливі прийоми. Важливий кінцевий результат.

Таким універсальним видом став рукопашний бій, що ввібрав в себе найкраще з різних видів єдиноборств, все найнеобхідніше для чекіста, міліціонера, прикордонника. Теорія завжди повинна бути пов'язана з практикою, а профпідготовка - зі службовою діяльністю. Якщо завданням збройних сил є знищення супротивника, то військових і вчать вбивати. У співробітників Служби безпеки, МВС, прикордонних військ мети інші затримати, доставити, допитати. Трупи тягати на собі не буде ні чекіст, ні прикордонник, трупи свідчень не дають. Виходячи з цього і будуються програми фізичної підготовки правоохоронних органів, основною частиною яких є рукопашний бій. 

У 80-і роки ентузіаст, викладач Краснодарського училища ракетних військ А.А. Кадочников, який входив в групу розробки нового напрямку рукопашного бою, збагатив цікавими розробками і оригінальним підходом систему рукопашного бою. До 90-х років вона навіть називалася «Краснодарський варіант бойового самбо». Саме завдяки йому термін «руський рукопашний бій» або «Система» набув широкого поширення, а його активна діяльність по пропаганді «власного» напряму підстьобнула інтерес до вітчизняних системам рукопашного бою. Цікавим моментом являється те, що в основу «Системи» ввійшла техніка козацьких двобоїв і новітня наука біомеханіка. 

Аналіз бойових дій обмеженого контингенту радянських військ в Республіці Афганістан проти душманов, проведений в результаті опиту учасників боїв, показав, що рукопашні сутички виникали в кишлаках, на гірських перевалах і в зеленій зоні (садах, виноградниках). Основними бойовими засобами в них були прийоми і дії із зброєю. Так, опитані військовослужбовці, учасники рукопашних боїв, вказали, що в 65 - 70% випадків вони застосовували прийоми бою із зброєю: уколи багнетом, удари багнетом, прикладом, і стовбуром автомата, а для захисту - відбиви і підставки автоматом.

Військовослужбовцям розвідувальних і спецпідрозділів доводилося часто вести рукопашні сутички, і в них вони застосовували повний об'єм прийомів і дій рукопашного бою і в першу чергу також прийоми бою із зброєю.

На початку 90-х років двадцятого століття в незалежній Україні була створена Федерація Рукопашного бою України (ФРБУ) в яку на початку ввійшли осередки ФСТ «Динамо» та деякі клуби рукопашного бою і військово-патріотичного виховання. З часом до федерації почали поєднуватись і інші клуби бойових мистецтв, спортивні товариства та спортивні структури державних силових органів. Федерація вступає в міжнародну бойову федерацію «IBF BUDO» і стиль рукопашного бою визнають окремим стилем в світі. Розпочинається розвиток рукопашного бою, його модернізація для спортивного напрямку, для правоохоронців та армії. Започатковуються щорічні змагання в ФСТ «Динамо», в ЗСУ, в МВС та СБУ.

У поєдинках, що проводяться за версією Національної федерації рукопашного бою України, дозволено наносити контрольовані удари руками і ногами, виконувати кидки, утримання і задушливі прийоми в певних положеннях бійців.

Удар - миттєве силовий вплив на ту чи іншу частину людського тіла. При проведенні контрольованого удару повинна мати місце правильна техніка його проведення, точність удару, дозволена ступінь контакту і стійке положення на початку і в кінці удару. Кидок - технічна дія бійця, в результаті якого супротивник втрачає рівновагу і падає на килим, торкаючись його по-поверхні якою-небудь частиною тіла, крім ступнів ніг. У поєдинках оцінюють ефективні кидки, тобто кидки на спину або бік, при проведенні яких атакую-щий здійснює страховку супротивника або дає можливість супротивникові страхуватися. Утримання - прийом, при якому боєць протягом певного часу змушує супротивника лежати спиною до килима, а сам притискається тулубом до тулуба супротивника або до рук противника, притиснутим до тулуба. Больовий прийом - захват руки або ноги в боротьбі лежачи, який дозволяє провести дію: перегинання (важіль), обертання - в суглобі (вузол), утиск сухожиль або м'язів (утиск) і вимушує супротивника визнати себе переможеним. Задушливий прийом - захоплення, що дозволяє провести здавлювання сонних артерій і горла супротивника вилогами куртки, передпліччям і плечем, відворотом і гомілкою, внаслідок чого противник здається чи втрачає свідомість.

Відмінність змагань з даної версії рукопашного бою від інших видів єдиноборств полягає в тому, що бійці беруть участь у двох турах. У першому турі вони демонструють техніку, що представляє собою комбінації прийомів, застосовуваних у стандартних ситуаціях самозахисту без зброї в бою з неозброєним і озброєним противником. Другий тур - вільні поєдинки, в яких довільно поєднуються або чергуються три фази: ударна, коли бійці, стоячи на дистанції, обмінюються ударами; кидкова, коли бійці, взявши захоплення, намагаються виконати кидок; партер - боротьба в положенні лежачи. коли бійці виконують утримання, больові і задушливі прийоми. Перехід від ударів до кидків (і навпаки) являють собою короткий період, коли дозволені прийоми бою, властиві обом фазам.

У рукопашному бою можна виділити наступні умовні групи дій бійців: напад і захист, ведення поєдинку в положенні стоячи і лежачи, переходи з одного положення в інше, виконання прийомів боротьби і ударів, виконання контрприйомів, маневрування і т.п.

У поєдинках спортсмени широко використовують різні кидки. Зокрема, наступні. Підніжка - кидок, при якому боєць перевалює супротивника через свою ногу, підставлену до його ноги або ногам. Підбивши - прийом, в якому боєць одночасно виробляє підбивши ноги або ніг супротивника ногою і ривок суперника руками в протилежному напрямку. Підсічка - підбивши підошвою ноги тієї чи іншої частини ноги супротивника. Зачіп - кидок, в якому боєць захоплює ногою одну з ніг супротивника і виносить її з-під центру тяжіння супротивника. Кидок ривком рукою і / або руками за ноги - прийом, в якому боєць ногою захоплює ногу / ноги супротивника і виводить останні з-під центру тяжіння супротивника. Виведення з рівноваги - кидок, в якому боєць руками виводить супротивника з рівноваги. Кидок через стегно - прийом, в якому боєць, захопивши супротивника руками, кидає його через тазостегновий пояс. Кидки через спину і плече - прийоми, в яких боєць захоплює супротивника руками і перекочує його тулуб відповідно через свої спину / плече. Млин - кидок, в якому боєць захоплює супротивника руками і перекочує його тулуб через свої плечі. При кидку через груди боєць обхоплює тулуб супротивника, підбиває його вгору нижньою частиною свого тулуба і, прогнувшись назад, в падінні кидає супротивника на килим через груди. Переворот - кидок, при якому боєць руками піднімає супротивника від килима, перевертає його в повітрі навколо осі і кидає на килим. Підсад - прийом, при якому боєць піднімає супротивника ногою від килима і кидає його на килим, попередньо перевернувши руками в повітрі. 

(збірна інформація із особистих і інтернет матеріалів)

 

kaskad2


plan kalendar_2019_




Наші друзі


 

ratoborec

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Fasebook 

 

 

 Youtube